16 липня Українська держава святкуватиме знаменну подію – 25 років проголошення Декларації про державний суверенітет України.
Історія свята
Здобуття суверенітету кожної держави – це перший її крок у досягненні свободи й незалежності, крок до соціально-економічного та духовного прогресу, благополуччя й добробуту народу. Обставини, які склалися на міжнародній арені, підвели Верховну Раду Української РСР до прийняття Декларації про державний суверенітет: міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички; 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР; Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.
12 червня 1990 року була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація є правовим фундаментом для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.
Отже, Декларація була виваженим та обгрунтованим аргументом, розробники якої пішли прогресивним шляхом створення передумов незалежності України, аніж союзні республіки. Вона стала конкретною спробою запобігти у майбутньому зловживань з російської сторони, нівелювала тенденцію до постійного звуження повноважень і можливостей сюзних республік та посилення диктату центральних міністерств і відомств, запровадила інноваційну систему взаємовідносин між союзним центром. Набуття Україною суверенітету стало одним з невідворотних кроків до самостійності. |